Вознесенський район » Назустріч Незалежності
Українська | Русский | English
Головна Новини Вознесенщина Все про житлові субсидії Інформація для переміщених осіб та учасників АТО Служба за контрактом у ЗСУ

Назустріч Незалежності

 

27 років юності. Як Україна продовжує розбудовувати свою Незалежність

 

Інтерв’ю військового із АТО

Складна військова ситуація на сході України змусила багатьох наших співвітчизників переглянути свої цінності і ставлення до рідної землі. Сьогодні, як ніколи, відчувається небувалий прояв патріотизму і єднання народу. Майже з перших днів нападу на нашу країну, Володимир Горін, начальник штабу батальйону територіальної оборони Вознесенського району, не розмірковуючи, вирушив на Схід захищати країну від агресора. У складі миколаївського підрозділу Національної гвардії України.

- Що вас спонукало піти захищати Батьківщину. Ви керувалися особистими принципами?

Як сказати. Як би це пафосно не звучало – вважаю себе патріотом. Те, що трапилося в нашій державі – зачепило кожного. Я чув багато точок зору і висловлювань. Проте, розуміючи, що власне відбувається на Сході нашої країни, будучи військовим, з перших днів в думках не було ухилятися. Бачачи серйозність намірів та яку діяльність розгорнули війська країни агресора, зрозумів потрібно із зброєю в руках захищати рідну землю.

 - Скажіть будь ласка, де ви були в зоні АТО та чим займались?

У 2014 році з першою хвилею по мобілізації я потрапив до миколаївського підрозділу Національної гвардії України (колишній полк внутрішніх військ МВС України) на посаді командира взводу та на ротацію відправлявся на даній посаді.

- Ви потрапили до зони АТО через декілька місяців з моменту початку тих страшних подій?

Спочатку йшла підготовка, навчальний період в підрозділі. Потім комплектація і після завдання російською реактивною артилерією потужного удару по позиціях українських військ під Зеленопіллям на Луганщині та декілька серйозних атак, вогонь вели з боку кордону з РФ, Збройні сили України почали активно здійснювати ротацію. 19-й полк Національної гвардії України, один із перших пішов в ротацію. Група була не великою близько 75 чоловік, з них 25 щойно мобілізованих та 50 штатних. Можу сказати, я був у полку разом з Олегом Бабкевичем, нашим земляком із Олександрівки, котрий на превеликий жаль загинув при виконанні бойового завдання. З ким був пліч о пліч разом в тих складних умовах можу сказати, що всі хлопці були гідними зватися патріотами. Але мене особисто дуже вразив Олег Бабкевич. Був випадок, коли перед нами було поставлено дві задачі загального плану на які було організовано та відправлено дві групи. Він залишився та продовжив роботу по доукомплектації бліндажу для укриття, який попередня група не встигла зробити. На момент коли наші групи повернулись із завдань – бліндаж був готовий. Він не ухилявся від любої роботи, не сидів без діла.

 - Чи оснащували Вас усією необхідною амуніцією та продуктами харчування?

Власне, щодо харчування – всіх все задовольняло, беручи до уваги ті умови в яких ми знаходились. Труднощі виникали із матеріальним забезпеченням. По – перше наший полк, особистий склад, не був повною мірою забезпечений формою, камуфляжем. З моменту початку ротації не було організовано та відлагоджено роботу та зв'язок з волонтерами та всіма тими, хто хотів допомогти. Протягом тривалого часу хлопці самотужки чи через рідних знаходили кошти на придбання необхідних речей. Дуже вдячні Южноукраїнській АЕС за надану допомогу та придбання амуніції (броніжелети, каски). Велика вдячність землякам з Вознесенського району до яких звернувся за допомогою Сергій Шевченко з села Прибужани з яким ми були в ротації. Місцеві фермери відгукнулись надали кошти на придбання камуфляжу, печаток, тактичних матеріалів.

- Де Ви приймали участь в бойових діях?

Спочатку наш підрозділ перебував у Донецькій області населений пункт Григорівка. Перед нами було поставлено задачу утримувати пункт пропуску через який наші війська мали можливість відходу з «кольца». Пробули там декілька днів, коли наше завдання було майже виконано та остання колона з нашими військами була виведена, саме на нас обрушилась атака, так як ми прикривали «тил». Протягом ще двох днів наш блокпост піддавався обстрілу, але чудом всі уціліли. Потім ми перемістились до Амвросіївського району Донецької області. І вже звідти виїзними групами усилювали наших хлопців. Я, Олег Бабкевич, Сергій Шевченко з іншими виїжджали  на пункт пропуску Успенко. Протягом тижня, наша група допомагала прикордонникам утримувати даний пункт.  Даний пункт був розташований за 4 км від кордонів з Росією. Тому було досить видно та зрозуміло звідки лунають постріли та летять «гради». В решті решт після тривалих обстрілів даний пункт було повністю зруйновано і нам потрібно було відходити. Були поранені з обох сторін.

- Які настрої реально були у місцевого населення?

Різні, абсолютно різні. Хтось яро відстоював країну агресора, Російську Федерацію. Ніякі аргументи не допомагали їх переконати. Чекали, що прийдуть російські війська і змінять їх життя на краще. Знаєте з власних спостережень, зробив висновок – людина, яка щось хоче здобути сама чи здобула, зріло відноситься до даного питання і не чекає, що хтось за неї змінить її життя на краще. А ті, хто склавши руки нічого не робили, сиділи і чекали приходу Російської влади. Дуже багато проросійських настроїв. Багато людей з місцевих нам допомагали. З іншими ми були на сторожі.

- Як довго Ви там пробули?

Під час першої ротації один місяць. Потім отримав підвищення звання командира роти. Згодом залишився на другий рік мобілізації. На мене було покладено завдання по роботі з особовим складом, тому я часто виїжджав на ротації.

- Тепер, коли Ви побували у самому епіцентрі подій, чи є у Вас сподівання на швидкий прихід миру?

На мою думку частково все залежить від політичної волі. Зараз не видно якогось реального рішення, яке б задовольняло всі сторони. Я думаю, що бойові дії на Сході країни будуть продовжуватися. Розумієте 4 роки продовжуються атаки, обстріли. За цей час наша країна втратила багато гідних людей, батьків, синів, братів…Це сильно вплинуло на всіх, і, щоб примирити населення потрібна велика кількість часу. Адже біль, втрати, глибоко осіли в людському серці. 

- Що хотіли б побажати побратимам по службі, а також колегам по роботі?

Віри в перемогу та впевненості.

 

 

Прес-центр райдержадміністрації