З історії Вознесенської районної лікарні

Чому нашу стару лікарню називають земською?

У кінці XIX і на початку XX століття у Росії існувало «земське товариство», яке за рахунок зібраних у народі коштів займалося будівництвом доріг, соціально-культурних закладів. На початку 20-го століття товариством було прийнято рішення про будівництво у Вознесенську лікарні.

Розвиток медицини в м. Вознесенську пов'язано з відкриттям у 1870 р. земської лікарні «для всякого роду хворих спочатку на 5, а пізніше на 15 і, нарешті, на 25 штатних і 5 понадштатних ліжок». У статті М. Є. Томашевського «Вознесенська лікарня» за 1888 говориться, що при відкритті лікарні, земство керувалося необхідністю дати можливість лікуватися жителям самих віддалених околиць повіту на земські кошти. У кожному з двох відділень - чоловічому та жіночому, були хірургічні, загальні та сифілітичні палати.

Середня кількість хворих За 15 років 297 чол. на рік, амбулаторних 1345 чол. За своїм профілем це були в основному терапевтичні хворі, серед яких переважали інфекційні і з жіночими хворобами. 60% хворих були жителі Вознесенська і волості.

У 1887 р. в м. Вознесенську проживало 15748 чол. Майже половину населення становили робітники і сільськогосподарські наймити. За важких життєвих умов, бідності, злиднів у місті часто виникали інфекційні захворювання. Тільки в 1892 р. зареєстровано  спалахи холери, дизентерії, висипного тифу! Про що повідомляється в журналі «Лікарська хроніка Херсонської губернії», який виходив у ті роки.

Лікар Н. І. Тезяков, обстеживши у квітні 1892 тифозних хворих у м. Вознесенську та Кантакузівці (нині с.Прибужани) так описуючи бачене ним: "Захворювання майже повальні, в будинках, на підлозі, загорнуті в брудні ганчірки, валяються хворі по 2-8, а інколи і більше, в кожній хаті. Бруд, вражаюча бідність і скупчення - ось та загальна обстановка, серед якої знаходяться тут хворі. У таких умовах висипний тиф знайде тут багаті жнива".

Допомогу населенню під час спалаху холери в 1892 надавали лікарі С. Самохоцький і А. Вільчур. У своєму звіті про пророблену роботу вони, вивчивши шляхи розповсюдження захворювання, зробили висновок, що однією з причин епідемії була сильна забрудненість річки Мертвовод - притока р. Південний Буг, з якої місцеві жителі брали воду. В основному хворіли робітники і ремісники: з 38 чол., що надійшли до лікарні, 30 чол. померло.

У 1904 р. в лікарні працювало 7 лікарів і стільки ж фельдшерів. Завідував міський амбулаторією в 1913-1914 рр.. лікар І. С. Богунов, про що повідомляється в «Пам'ятній книжці Херсонської губернії за 1914 р.
Під час громадянської війни лікарня була повністю розграбована. Були відсутні медикаменти, перев'язочний матеріал, предмети догляду за хворими. Становище було настільки важким, що після звільнення міста від денікінців повітовий ревком падав постанову про обов'язкову передачу місцевим населенням шприців, термометрів, медичних банок до лікарні, вказувалося, що особи, які не виконали цей наказ, будуть притягуватися до суду рев трибуналу. На підставі Постанови виконкому від 3.02.21р. повітовому здраввідділу виділялось біле борошно, молочні продукти, м'ясо, дрова, гас, адже після розгрому денікінців у повіті скупчилося 6800 чол. хворих. Медпрацівники взяли активну участь у благоустрої міста.

У 1921 р. відновили роботу лікарня на 70 ліжок, поліклініка, мед лабораторія, тубдиспансер, всього в цих установах працювало 27 осіб.

У 20-ті роки в лікарні приступили до роботи лікарі Зайчик А. І., Анапольський М. О., Бачурський Н. Г., Гурладій О., С.К. Пупо, фельдшер Суслов,  які протягом десятиліть користувалися заслуженим авторитетом серед місцевих жителів.  С.К.Пупо працював у Вознесенсь­ку у земській лікарні до революції був оперетковим актором. Коли в нього почав пропадати голос, він вступив до Одеського медичного інституту, закінчив його і був направлений у наше місто, де працював до 20-их ро­ків.

Я дуже добре знав лікаря, або як тоді називали доктора — Фрейєрова. Це був дуже хороший лікар-терапевт, і головне — душевна, щедра душею люди­на.

 (До 1935 року він жив по вул. Пушкінській, 35, а згодом збудував собі будинок по вул. Євгенії Бош і прожи­вав там до війни).

Кілька слів про фельдшера Суслова.  Мешканці міста, особливо люди старшого покоління, знають цю людину. Не дивлячись на те, що був він фельдше­ром, але по практиці роботи, знаннях не поступався лікарям. До нього за допомогою мешканці міста. Ін­коли частіше зверталися, ніж до окремих лікарів.

 Добру пам'ять про себе залишив лікар Мораховський, який до революції збудував прекрасну споруду поліклініки по вул. Пушкінській. До Великої Вітчизняної війни і аж до побудови нової поліклініки по вул. Короленка.

Високим званням «Заслужений лікар УРСР» відзначила Батьківщина 50-ти річний працю хірурга Бачурського Н. Г., який виховав багатьох учнів. З 1922 р. він працював у Вознесенську. Весь свій життєвий шлях присвятив справі боротьби за здоров'я людей.

Завдяки самовідданій праці жителів міста вже в першу післявоєнну п'ятирічку піднялись з руїн лікарня, поліклініка , санепідемстанція та пологовий будинок, відкрилася нова дитяча лікарня У 1950 р. в лікувально-профілактичних установах міста трудилося 96 медпрацівників, в т- ч. 14 лікарів. У місті з 1930 по 1955 рр.. працювала школа медсестер.

На початку 70 – х років в районні діють міжвідомча та дитяча лікарні, пологовий будинок, поліклініка, станція швидкої допомоги, дитяча та жіноча консультації, дев’ять медичних пунктів. 1965 в приміському радгоспі «Зелений гай» над Північним Бугом відкрито санаторій з фізіотерапевтичним та бальнеологічним відділеннями, грязелікуванням. 

В 1981 році почалося будівництво медичного містечка. Перший корпус – за місцеві кошти, все інше будівництво – за рахунок держави. Новий лікарняний корпус було відкрито в 1990 році. В тому ж році створено і оснащено сучасною медичною апаратурою лікувально-діагностичний центр.

Вдивляючись в обличчя випускників та викладачів на збережених в музеї фотографіях з гордістю впізнаєш в них тих, хто все життя присвятив охороні здоров'я населення нашого району - Це Азаров І. С, Жолондковська Н. Н, Рибакова Б. Г., Луданова У М, Гречко Л. І. Це династія Апостолова, Узніченка, Сірошенко, Крестичів, Гезенків, Коломієць, Григоренко, Юрченко, Тульчія.

Багато добрих слів заслуговують трудові династії, в яких діти за прикладом батьків і матерів присвятили себе служінню медицині.
Багато медпрацівники за свій внесок в охорону здоров'я населення були нагороджені орденами і медалями, в тому числі і колишні головні лікарі району Вдовиченко А. С, Крестіч В. А.,  хірург-уролог, заслужений лікар республіки Узніченко Н. Ф. 

Від маленької лікарні на 5 ліжок до величезного лікарняного комплексу    - ось шлях, пророблений за роки існування лікарні. За цей час Центральна районна лікарня перетворилася в одну із найкрупніших лікарень області з величезним матеріально-технічним і кадровим потенціалом.

Прес-центр Вознесенської центральної районної

бібліотеки ім.Т.Г. Шевченка